Я знаю ти не зна є ш хто я… Але ми можемо познайомитись. Я тих «кілька клітин» які ти вирішила викинути на смітник... Я тей непотрібний «шматочок плоті»... Твоєї плоті... Який тобі заважав влаштовувати своє особисте життя... І ти мені кажеш що я жорстока??? Ні я не жостока... Я лише кажу правду... Колись я була твоєю мрією... Але це було в дитинстві, ще багато років тому. Та чому ж так сталося, коли ти тільки почула, що в тебе скоро буду я, ти не зраділа не пішла в крамницю щоб придивитись для мене малесенькі шкарпеточки, чому ти не побігла купувати мені першу іграшку? Чому?!?... Лікар тебе привітав, у відповідь ти подивилась на нього сумними, холодними очима і гірко заплакала. Гарячі сльози обливали твоє лице. Але чому? Чому ти плакала? Ти була вже дорослою і не боялась що скажуть батьки... Але ще був він твій «коханий». Адже він вже давно дав тобі зрозуміти, що дитина йому не потрібна... Але ти ризикнула і розповіла йому про мене... В той же вечір він зібравши речі сказав, що повернеться лише тоді, коли ти позбудешся цього «виродка». Я знаю ти любила мене... Але його ти любила більше... Тому, не марнуючи часу ти на наступний же день пішла в лікарню... І здається всі проблеми вже вирішені мене нема, «коханий» повернеться, потрібно лише сказати йому про це, але... Ти не казала... Проходив день за днем, а тобі все менше хотілось бачити його, а що ти хотіла? Через тиждень він зателефонував і сказав що між вами все скінчено, що в нього вже є інша... Але ти не плакала за ним ти навіть не засмутилась через це, я знаю, ти зрозуміла, що його ніколи і не кохала. Ти плакала за мною... Дивно, чи не так? Те чого ти хотіла позбутися найбільше, зараз тобі було найбільше потрібно... Ой за ціею розповіддю я забула сказати тобі найголовніше. Те заради чого я пишу тобі цей лист... Я хочу сказати що не тримаю на тебе образу, не можу сказати що розумію тебе, але можу сказати одне напевно... Я тебе люблю МАМА... І хочу попросити про щось не роби більше так, не вбивай... Ми все відчуваєм, і переживаєм все, відчуваємо себе непотрібними, викинутими... Не роби так більше... Невір тим хто каже що це лише шматок плоті невір... Кожен з нас особистість... Кожен...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Надо ли архиепископу знать Евангелие? - Viktor но не Победитель Я скопировал циркулярное письмо православного иерарха, чтобы показать суть чиновничества, будь оно даже сакральным. Чем оно отличается от драчки и склоки родственников, допущенных до дележа завещанного имущества? А вот Евангелие архиепископ Запорожский и Мелитопольский давненько не читал. Он закавычивает народное крылатое выражение "бойтесь волков в овечьих шкурах" как прямую речь Христа, тогда как дословно в Евангелии это выглядит так: "Берегитесь лжепророков, которые приходят к вам в овечьей одежде, а внутри суть волки хищные"(Матфей 7:15). Видимо версия оригинала не очень-то удобна, потому что в отечестве не принимают пророков, ни домогающихся ими быть. "Благими намерениями выстлана дорога в ад" - эта фраза тоже как будто выдаётся за речь Христа, но это выражение принадлежит английскому поэту Самуэлю Джонсону(1709-1784). Какой солдат не мечтает стать генералом (в смысле претензий монаха стать архипастырем)? Какая же мечта у архипастыря? Чтобы опять стать простым монахом! Ведь он подзабыл, что есть добро, и как его преподать.
